Перша письмова згадка про село датується 1726 роком, після переходу від Калиновських до володінь магната Потоцького. Населення села потерпаючи від кріпаччини, релігійного та національного гніту, брало участь у коліївщині.
В кінці XVIII століття кількість населення Ладижинки збільшувалося. Якщо в 1772 році налічувалось 113 дворів, то в 1795 році вже 162 двори і 597 осіб населення.З листопаду 1917 року по березень 1919 року село входило до складу УНР.
26 жовтня 1917 року відбулось перше засідання Ладижинської волосної народної ради, щойно обраної на демократичних засадах. Головою волосної народної управи обрано Маглатія. Також було вирішено привітати Українську Центральну Раду й Генеральний Секретаріат як єдиний уряд України.Не оминув село Голодомор 1932—1933 років. Від голоду померло, тільки за офіційними даними 254 людини.
В 1934 році за наказом комуністичної влади було зруйновано церкву Різдва Богородиці.1941 року село було взято німецькими військами, 319 мешканців села було вивезено до Німеччини на примусові роботи.
11 березня 1944 року в результаті Умансько-Ботошанської операції, село зайняли радянські війська. Всього у період Другої світової війни 487 жителів села воювали на різних фронтах, 276 з них не повернулося додому.1958 року споруджено цегельний завод. Функціонували дільнична поліклініка, дошкільна установа. Будинок культури на 450 місць, лікарня, яка налічувала 85 ліжок, школа. У 1959 році утворено колгосп ім. Пархоменка. У 70-х рр. споруджено будівлю хлібокомбінату, ковбасний цех. За 1951—1971 роки в селі побудовано 676 житлових будинків, відкрито музичну школу.
